Історія справи

Постанова ВГСУ від 19.07.2016 року у справі №904/9720/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2016 року Справа № 904/9720/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Панової І.Ю.,суддів:Коваленка В.М., Погребняка В.Я.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4на рішення та постанову у справігосподарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2016 Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.05.2016 № 904/9720/15 господарського суду Дніпропетровської областіза позовом ОСОБА_4до проПублічного акціонерного товариства "Дніпроважпапірмаш ім.Артема" поновлення на роботі, стягнення середнього заробіткуза участю представників сторін: представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5; представники Публічного акціонерного товариства "Дніпроважпапірмаш ім.Артема" - Нестеренко В.А., Олейнік О.М., Ремез К.І., Орлов В.Л.; голова правління Публічного акціонерного товариства "Дніпроважпапірмаш ім.Артема" - Басанський І.Ф.

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дніпроважпапірмаш ім.Артема" і просив суд визнати незаконним та скасувати наказ № 134/к від 22.10.2014 про звільнення його з посади Голови правлення ПАТ "Дніпроважпапірмаш ім.Артема", поновити на посаді, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.10.2014 по день ухвалення судового рішення, який станом на 05.11.2015 становить 323 811,54 грн., допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з відповідача місячного середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 10 905,54 грн., а також стягнути моральну шкоду у розмірі 63 336,0 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2016, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.05.2016, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Вказані рішення та постанова мотивовані тим, що звільнення позивача з роботи здійснено з дотриманням приписів п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України. Враховуючи відсутність підстав для поновлення позивача на роботі, суди дійшли висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 323 8111,54 грн., а відповідно і у задоволенні позову в частині негайного виконання рішення суду в частині стягнення місячного середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 10 905,54 грн. Також судами зазначено, що позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просить їх скасувати та передати справу на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Відповідач надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржувані рішення та постанову залишити без змін, а скаргу без задоволення з мотивів, викладених у відзиві.

Переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з наказом № 134/к від 22.10.2014 ОСОБА_4 звільнено з посади Голови правління товариства на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору (контракту). Підстава звільнення - рішення Наглядової ради товариства, оформлене протоколом № 6 від 30.06.2014.

Посилаючись на відсутність підстав для звільнення з посади, позивач просить суд визнати незаконним та скасувати наказ № 134/к від 22.10.2014, поновити його на посаді Голови правління товариства, стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу і відшкодувати моральну шкоду.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач посилається на те, що оскільки після закінчення строку дії контракту, жодна із сторін не наполягала на його припиненні та не поставила вимогу про припинення трудових відносин, вони фактично тривали, оформлення їх припинення у порядку, встановленому чинним законодавством України, не відбулося.

Тому, на думку позивача, за змістом ст.ст. 23, 36 КЗпП України вказаний контракт із строкового перетворився в договір, що укладений на невизначений строк, у зв'язку з чим у відповідача не було достатніх підстав для його припинення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Крім того, позивач вважає, що наказ про його звільнення було підписано неповноважною особою, а саме ОСОБА_11, виконуючим обов'язки Голови правління на період хвороби позивача.

Пункт 7 частини 1 статті 12 ГПК України відносить до підвідомчості господарських судів справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника. Ця норма кореспондується з положеннями частини 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2014 порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ "Дніпроважпапірмаш ім. Артема".

Тому, заявлений ОСОБА_4 позов до ПАТ "Дніпроважпапірмаш ім. Артема" підлягає розгляду господарським судом Дніпропетровської області, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.10.2011 ОСОБА_4 був прийнятий на посаду заступника Голови правління з персоналу та соціального розвитку ПАТ "Дніпроважпапірмаш ім. Артема".

Згідно з наказом № 52/к від 12.03.2013 ОСОБА_4 призначено Головою правління ПАТ "Дніпроважпапірмаш ім. Артема" на підставі рішення Наглядової ради товариства.

12.03.2013 між ПАТ "Дніпроважпапірмаш ім. Артема" в особі голови Наглядової ради ОСОБА_12 та ОСОБА_4 укладено контракт зі строком його дії з 12.03.2013 по 31.12.2013 (пункт 7.1. контракту).

Після закінчення строку дії зазначений контракт був переукладений на новий строк шляхом підписання додаткової угоди від 31.12.2013, якою строк дії контракту продовжено до 30.06.2014 року.

З 24.06.2014 ОСОБА_4 знаходився на лікарняному, у зв'язку з чим обов'язки Голови правління товариства на час хвороби ОСОБА_13 виконував заступник Голови правління по виробництву ОСОБА_11, що підтверджується наказом № 93/к від 24.06.2014.

Відповідно до пункту 11.7.1. Статуту товариства у разі неможливості виконання головою Правління своїх повноважень його обов'язки за рішенням Наглядової ради виконує один із заступників Голови правління.

30.06.2014 відбулося засідання Наглядової ради товариства, на якому було прийнято рішення, оформлене протоколом № 6 від 30.06.2014, не продовжувати контракт, укладений з Головою правління ОСОБА_4 від 12.03.2013 та додаткову угоду від 31.12.2013, звільнити ОСОБА_4 з посади Голови правління на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору (контракту), підготувати наказ про звільнення ОСОБА_4 з видачею трудової книжки, призначити заступника Голови правління ОСОБА_11 виконуючим обов'язки Голови правління товариства з 01 липня 2014.

Крім того, Наглядовою радою було вирішено, що у зв'язку з хворобою ОСОБА_4 оформити його звільнення та видати трудову книжку після закриття лікарняного листа.

Вказане рішення Наглядової ради товариства є чинним, у встановленому законодавством порядку не визнано недійсним.

Пунктом 6.24. Положення про Наглядову раду передбачено, що рішення, прийняті Наглядовою радою, є обов'язковими для виконання Наглядовою радою, Правлінням та іншими органами товариства (окрім Загальних зборів), структурними підрозділами та працівниками товариства.

Згідно з наказом № 95/к від 01 липня 2014 року ОСОБА_11 приступив до виконання обов'язків в.о. Голови правління ПАТ "Дніпроважпапірмаш ім. Артема" з 01.07.2014 на підставі рішення Наглядовою ради товариства, оформленого протоколом № 6 від 30.06.2014.

Відповідно до наказу в.о. Голови правління акціонерного товариства № 134/к від 22.10.2014 ОСОБА_14 звільнено з 22 жовтня 2014 з посади Голови правління товариства у зв'язку із закінченням строку трудового договору (контракту) відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Зазначений наказ підписано в.о. Голови правління товариства ОСОБА_11, призначеним уповноваженим органом власника - Наглядовою радою у зв'язку із звільненням позивача з посади Голови правління товариства, а не на період хвороби останнього, що спростовує твердження позивача про те, що наказ про його звільнення підписано неповноважною особою.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність правових та фактичних підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Відповідно до частини 3 статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно з частиною третьою статті 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Отже, контракт є особливою формою трудового договору і укладається він, коли його застосування відповідає законодавству.

Власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, укладення контракту тільки в тому різі, коли він належить до категорії працівників, які згідно із законодавством працюють за контрактом (наприклад, керівники підприємств) (п.7 постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.92 із змінами "Про практику розгляду судами трудових спорів").

Відповідно до статті 65 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення трудових відносин), власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Згідно з пунктом 11.6 Статуту ПАТ "Дніпроважпапірмаш ім. Артема" Голова правління призначається Наглядовою радою. Права та обов'язки, строк повноважень, відповідальність і оплата праці Голови правління визначаються Наглядовою радою. Від імені товариства трудовий договір (контракт) підписує Голова Наглядової ради чи особа, уповноважена на те Наглядовою радою.

Відповідно до пункту 2.6, підпункту 8 пункту 3.1. Положення про Наглядову раду ПАТ "Дніпроважпапірмаш ім. Артема" компетенція Наглядової ради визначена у статуті товариства; члени Наглядової ради мають право затверджувати умови контрактів, які укладаються з Головою та членами Правління.

Таким чином, суди попередніх інстанцій вірно визначили, що контракт укладений з позивачем з урахуванням вимог чинного законодавства та є таким, що не суперечить Статуту товариства.

За умовами підпункту а) пункту 6.2., пункту 6.6. контракту, укладеного з позивачем, контракт припиняє свою дію після закінчення строку його дії; за два місяці до закінчення строку дії контракту він може бути за згодою сторін продовжений або підписаний на новий строк.

Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач в особі уповноваженого органу товариства - Наглядової ради, відмовився від подальшого переукладення контракту з позивачем, про що свідчить рішення Наглядової ради, оформлене протоколом № 6 від 30.06.2014.

Докази того, що позивач за два місяця до закінчення строку дії контракту звертався до уповноваженого органу із заявою про продовження строку дії контракту або укладання його на новий строк в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, строк дії контракту закінчився 30.06.2014, оскільки відповідач в особі уповноваженого органу - Наглядової ради товариства відмовився від його продовження, про що свідчить відповідне рішення, оформлене протоколом № 6 від 30.06.2014.

Пункт 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України передбачає можливість припинення трудового договору у зв'язку з закінченням його строку. На цій підставі припиняється трудовий договір, який укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Доводи позивача про те, що між ним та відповідачем трудові відносини фактично тривають, оскільки наказ про його звільнення з роботи видано лише 22.10.2014 - на наступний день після закриття листа непрацездатності, а не в день прийняття Наглядовою радою товариства рішення про не продовження контракту з позивачем - 30.06.2014, колегія суддів відхиляє з тих підстав, що перебування позивача на лікарняному у період з 24.06.2014 по 21.10.2014, що підтверджується листками непрацездатності, доводить, що у цей період позивач не виконував трудових обов'язків, визначених контрактом, тобто фактично робота ним не проводилась.

Так, у пункті 1.3 Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 визначено, що тимчасова непрацездатність - це непрацездатність особи внаслідок захворювання, травми або з інших причин, що не залежить від факту втрати працездатності (пологи, карантин, догляд за хворим тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин - до закінчення причин відсторонення від роботи. Тимчасова непрацездатність застрахованих осіб засвідчується листком непрацездатності.

За визначенням, наведеним у пункті першому Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03.11.2004 № 532/274/136-ос/1406, листок непрацездатності - це багатофункціональний документ, який є підставою для звільнення від роботи у зв'язку з непрацездатністю - це багатофункціональний документ, який є підставою для звільнення від роботи у зв'язку з непрацездатністю та з матеріальним забезпеченням застрахованої особи в разі тимчасової непрацездатності.

Враховуючи факт перебування позивача на лікарняному після закінчення строку дії контракту - 30.06.2014, правові підстави вважати, що він продовжував виконувати свої трудові обов'язки Голови правління, відсутні.

Крім того, сам по собі факт оформлення припинення трудових відносин з позивачем шляхом видачі відповідного наказу про його звільнення з посади в інший день, ніж в день прийняття рішення Наглядової ради товариства про не продовження строку дії контракту, укладеного з позивачем, не може свідчити про продовження строку дії контракту, який закінчився 30.06.2014, оскільки для цього необхідне волевиявлення як позивача, так і Наглядової ради товариства, до виключної компетенції якої належить призначення Голови правління товариства та укладання з ним контракту. Тому, за відсутності згоди сторін на продовження контракту, як то передбачено п. 6.6. контракту, не можна вважати, що трудові відносини між сторонами тривають і до тепер.

Отже, встановивши, що рішення про не продовження контракту з позивачем прийнято 30.06.2014 уповноваженим органом товариства - Наглядовою радою товариства, про що зазначено в наказі про звільнення позивача з роботу, а призначений з 01.07.2014 року Наглядовою радою товариства виконуючий обов'язки Голови правління оформив припинення контракту, укладеного з позивачем, шляхом видачі наказу про звільнення останнього з посади Голови правленні товариства та трудової книжки, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали, що звільнення позивача з роботи у зв'язку із закінченням строку контракту здійснено правомірно.

Крім того, наказ про звільнення позивача з посади підписаний в.о. Голови правління товариства на виконання рішення Наглядової ради товариства від 30.06.2014 (протокол № 6) про оформлення звільнення та видачу трудової книжки позивачу після закриття лікарняного листа.

Рішення Наглядової ради товариства, яке не визнано в установленому законом порядку недійсним, є обов'язковим для виконання Правлінням товариства відповідно до п.6.24 Положення про Наглядову раду товариства.

Що ж до вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Статтею 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 323 811,54 грн. та негайне виконання рішення суду в частині стягнення місячного середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 10 905, 54 грн., є похідними від основної вимоги - про поновлення на роботі. Проте, за відсутністю підстав для поновлення позивача на роботі вони не підлягають задоволенню.

Погоджується колегія суддів і з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди з огляду на таке.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли у результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 2371 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин справи.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових прав, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Так, згідно частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У пункті 3 постанови пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 із змінами "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У пункті 5 постанови пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 із змінами "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми обов'язок доведення обставин покладається на сторону, яка посилається на них як на підставу своїх вимог.

Згідно з ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Звертаючись з позовом, що є предметом розгляду у даній справі, в обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на спричинення йому моральної шкоди звільненням із займаної посади, а відтак і повинен це доводити.

Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій і підтверджується матеріалами справи, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, заподіяння йому моральної шкоди.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, дали їм належну правову оцінку, дійшли правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, і прийняли судові рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх зміни або скасування немає.

Викладені у касаційній скарзі інші доводи скаржника не спростовують обставин, встановлених судами попередніх інстанцій на підставі наданих сторонами доказів, на яких і ґрунтуються висновки судів. Тим більше, що переоцінка обставин та доказів виходить за межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені ст. 1117 ГПК України.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.05.2016 у справі № 904/9720/15 залишити без змін.

Головуючий І.Ю. Панова

Судді В.М. Коваленко

В.Я. Погребняк